Свято-Миколаївський собор, м.Бердичів
 
     
 
 

Церква - це Дім Божий, в якому ми знаходимо і отримуємо порятунок...

У сучасному світі спостерігається втрата духовних цінностей і православних традицій. Відповідно до соціальної концепції церкви, ЗМІ мають велику роль в житті кожної людини. Ми дізнаємося щось цікаве для себе з різних джерел: з газети або журналу, з телебачення або "Всесвітньої павутини". Тому, щоб закликати і направити людину на шлях спасіння, ми йдемо в ногу з часом і створюємо цей проект...

Новости

Бердичівлянка Катерина Андріївна Ходакова переступила через столітню віху з правдою, любов’ю до людей і вірою в Бога

Її неможливо не любити і не поважати, силою її духу та істинної віри  неможливо не захоплюватися. Сторічна Катерина Андріївна Ходакова – людина, яка не просто витримала всі важкі випробування, що випали на її долю, а й зберегла добре і лагідне серце, мир у душі та з ближніми. Бердичівлянка, котра зустріла віковий ювілей, радіє кожному прожитому дню і дякує Богу за все.

На канві її життя доля вишивала візерунки різними кольорами:  і світлими, і темними. Народилася жінка, яку у Бердичеві з любов’ю кличуть: «наша Катерина Ходакова», 30-го листопада 1917-го року у селі Пилипівці Воловського району на Тульщині. Мама була домогосподаркою, батько працював точильником, у родині зростало шість дівчат та один хлопець, яких виховували у православній вірі. «Тато, – посміхається жінка, – був строгим. Бувало, погрожував: «Як  не прочитаєш молитву – їсти не дам». Згодом сім’я переїхала в Сибір, де Катерина закінчила школу. Отримавши педагогічну освіту, два роки пропрацювала вчителем початкових класів, потім прийшла на роботу до ощадкаси у місті Мінусинську. З часом розумну дівчину направили на бухгалтерські курси в Красноярськ. На початку 40-х її разом із подругами перевели на навчання у групу зв'язківців, а через 4 місяці послали на фронт. До сих пір у пам’яті суворі реалії війни: нічні вартування, напруга боїв – кожний день між життям і смертю. Безстрашна зв’язкова мотострілкового полку сумлінно виконувала накази і нерідко потрапляла під нещадні обстріли. Нині вона згадує, як інстинктивно втягувала голову в плечі, коли пролітав німецький бомбардувальник, нібито це могло захистити… А чоловіки-однополчани кричали щосили: «Ходакова, ховайся!» Всупереч усьому вижила, вистояла і в 1945-му році зустріла довгоочікувану Перемогу. Дев’ятого травня цю скромну жінку з орденами і медалями на грудях можна побачити на святкових урочистостях серед інших ветеранів міста.

Після війни Катерина Ходакова повернулася в Бердичів: саме там проживав її брат із родиною. Влаштувалася в ощадкасу, присвятивши цій установі 40 років наполегливої праці. Старшого бухгалтера поважали в колективі і рахувалися з думкою відповідального співробітника. Але навіть у мирні роки траплялися непередбачені, жорстокі  ситуації, проте жінка стійко витримувала всі удари і труднощі, тяготи й поневіряння, осягаючи цінні уроки життя шляхом гіркого досвіду. Вона не ремствувала, а приймала все як даність, що послана від Бога.       

 «Мама – проста, доброзичлива та чуйна людина, – розповідає Людмила Олександрівна Чіркіна, дочка Катерини Андріївни. – І дуже відповідальна, чесна й глибоко порядна. Живе за Заповідями Божими. Ціную її поради, настанови і завжди правильні та потрібні слова...» Незважаючи на вік і проблеми із зором, біль у хворих ногах, які застудила на фронті, коли кінцівки примерзали до солдатських чобіт, Катерина Андріївна не втратила природної жвавості й допитливості, цікавиться всім, що відбувається навколо. Вона сповнена любові до Бога і ближніх, близько 30-и років є парафіянкою Свято-Миколаївського собору. І досі 100-річну ювілярку щотижня можна побачити на Богослужіннях. Жінка лише бідкається, що вже не виходить самій перечитувати молитовник, тому це робить дочка. Її люблять і поважають оточуючі, багато хто рівняється на «бабусю Катерину», як на людину, яка береже віру батьківську. «Справжній приклад для молоді, – відгукується Світлана Казанцева, – взірець благочестя, мудра хранителька православних традицій – красива внутрішньою красою»». Всі, котрі знають Катерину Андріївну, відзначають її особливу сердечність і чуйність, у її мові та вчинках – смирення й благочестя. «Праведною людиною» називає її Раїса Геденач: «Постійно сповідається і причащається. Не забуває стежку до храму. Господь дав їй чимало років життя – у цьому Промисел Божий». З молитви починається і закінчується кожний день Катерини Андріївни. Біля невеликого домашнього іконостасу вона проводить багато часу. У святому кутку запалює лампаду, звертаючись до Господа, Його Пречистої Матері і всіх Святих. Благочинний Бердичівського округу, настоятель Свято-Миколаївського собору протоієрей Віталій Бойков, згадує, як побачив Катерину Ходакову у перші роки свого служіння в благочинні: «На неї неможливо було не звернути увагу. І нині щонеділі та в дні церковних свят вона разом із дочкою приходить на Божественну Літургію і звертається до Господа з гарячою молитвою, стоячи, як свічечка, попри проблеми із самопочуттям. Катерині Андріївні притаманні світлий розум, дивовижна культура мови, ревне ставлення до церковного Статуту, вона ввібрала все найкраще з православних традицій. Вражає сила віри та духу цієї тендітної жінки поважного віку. Її багатотрудне та багатотерпеливе життя співзвучне з історією країни і є її частиною, на ньому наклав свій відбиток жорстокий час, який скалічив чимало доль. Але Катерина Андріївна не зачерствіла душею, вона ніколи ні на що не нарікає, її душевна простота і сердечна чистота гідні поваги ».    

Роздивляючись старі фотографії, Катерина Ходакова поринає у спогади минулих років. Колись вона непогано вишивала, а маленьку дочку вдягала в сукні власного виготовлення. В оселі жінки збереглися оздоблені її руками скатертини, серветки і рушники. Один, майстерно гаптований візерунками і прикрашений мереживами, подарувала Свято-Миколаївському собору. Її в усьому підтримує дочка, Людмила Олександрівна – друг, помічниця та однодумець, вона радіє, отримуючи звісточки від двох онуків: Олександра та Юлії і 18-річного правнука Руслана, які проживають у столиці Азербайджану Баку.

Питаю ювілярку: «Як дожити до ста років, не втративши любові до життя і не розучившись радіти дрібницям?» Вона, не задумуючись, відповідає: «Жити з вірою та по совісті». З юних років їй завжди хотілося дійти в усьому до суті, розібратися й осягнути незрозуміле. Ці риси Катерина Ходакова зберегла на все життя. Її поради засновані на особистому досвіді і наповнені світлом Божої благодаті: «Звертайся до Господа, дякуй Йому за радості і скорботи, тому що все це посилається тобі для добра. І тоді життя твоє освітиться і стане безперервною молитвою…» Сторічна ювілярка говорить, що Всевишній дарував їй стільки років, тому що завжди жила з правдою і вірою: «Хто живе з Богом, не буде залишений Господом».

Попри роки Катерина Ходакова з радістю зустрічає гостей біля порога й шанобливо проводжає, тихо посміхаючись синіми очима… І охоплює відчуття спокою та миру, затишку й гармонії…Так, «усе в собі вміщає людина, яка любить світ і вірить у Бога…»

Згадується настанова ігумена Никона: «Намагайся жити так, щоб люди йшли від тебе втішені…»

Вікторія Кучерява, прес-секретар Бердичівського благочиння

 
 
   

Content Management Powered by CuteNews
Новини
menu 1
menu 2
Православный молодёжный центр
Приходы благочиния
Вопрос священнику
Галерея
Меценатам
 
Икона дня
Православный календарь
Вхід 

     
 
 
2011-2014