Свято-Миколаївський собор, м.Бердичів
 
     
 
 

Церква - це Дім Божий, в якому ми знаходимо та отримуємо спасіння...

У сучасному світі спостерігається втрата духовних цінностей і православних традицій. Відповідно до соціальної концепції церкви, ЗМІ грають велику роль у житті кожної людини. Ми дізнаємося щось цікаве для себе з різних джерел: з газет або журналів, телебачення чи мережі Інтернет. Цей сайт висвітлює загальні церковні новини та події з життя парафій Бердичівського благочиння.

Новини

«Час радіти життю»: видано першу збірку бердичівської поетеси Валентини Козачук – півчої кліросу Свято-Миколаївського собору

Її вірші – відображення внутрішнього світу, погляд на виклики сьогодення та розмаїття думок і почуттів. Вони шепочуть, кличуть, зворушують і надихають – ліричні рядки, котрі близькі кожному. «Час радіти життю»  – перша збірка бердичівської поетеси Валентини Козачук – півчої кліросу Свято-Миколаївського собору.

Її поезії можна знайти на сайті https://www.stihi.ru/ та в соціальних мережах, читачі міських бібліотек зустрічалися з авторкою на літературних вітальнях, Валентина Козачук брала участь в обласному фестивалі-конкурсі «Поетичний марафон «Оксія», вдруге представила вірші довільної тематики на Першому літературно-мистецькому конкурсі ім. Всеволода Нестайка, посівши 2-е місце в номінації «Поезія». Навесні, у квітневі дні, вийшла в друк її поетична збірка «Час радіти життю». Мабуть, назву навіяли слова улюбленого Омара Хайяма: «Але хоча б мить – радісним будь!» На обкладинці – широкий шлях, обабіч якого – соняхи, а в синяві небес – напівпрозорий годинник – символ часу, що минає. Читаємо ненав’язливе звернення авторки: живіть, радійте – та оптимістичне ствердження:

Ні, не гнітять мене перестрахи й жалі,

що вмерти мушу я, що строки в нас малі:

того, що суджене, боятися не треба –

боюсь неправедно прожити на землі.

«Розкажи мені про Вітчизну» – перший розділ збірки, пронизаний любов’ю до «печалі і милої вроди… святої і грішної України», тривогою за долю рідної землі, зрошеної кров’ю загиблих захисників, та гордістю за синів держави:

За душу співочу,

За веселу вдачу,

За красу дівочу,

За серце гаряче,

За стан твій високий,

За погляд орлиний

Люблю тебе, ненько,

Моя Україно!

В ньому – оспівування рідного міста, що є «першою любов’ю та останньою»:

Старовинне місто Бердичів,

Але він зберігає свій звичай,

Але дух в нього сильний, завзятий,

Не відняти цього, не додати…

Всі ми родом із дитинства. Прекрасну пору життя Валентина Козачук називає райдужною та світлою… Змалку, занурюючись у звуки природи, серцем сприймаючи розмаїття її фарб та образів, вона створювала словесні етюди, сплетені з думок та почуттів, бачень і вражень. Світ дитинства – це розповідь про улюблених онуків – Рому і Тимошку, спогади про рудого котика, схожого на сонце, спостереження за «вченим павучком» та «загадковим черв’ячком» і захоплення дощиком «у прозорому синьому плащику» та вербичками – «красунями-чарівницями». Це роки, сповнені сонячності, добра й тепла… Джерела серця для поетеси – велика сила кохання, яка звучить мелодіями романсу чи співом подруги-скрипки, та світ, що дарує відчуття гармонії. З кожною осінню розквітає Муза, в улюблену пору року народжуються зворушливі та мелодійні рядки. Мальовничими акварелями Валентина Козачук вимальовує вересень у «гойдалці прозорих павутин», із «сонцем-дзвоном над полем золотим» і радісним садом – «світло-вітряно», «яскраво-сонячно», «яблучно» та «рясно-зоряно»… І надихається грибною порою, сонним блюзом на «тонких клавишах дощу», вечором, що втікає за хмари… А все навколо – зовсім реальний і такий чарівний світ, сповнений чудес: це ранкове диво, коли «сни бузкові ходять край дороги», а «на небі повсідались хмари-квочки», це «органна музика грози», це дивовижні світанки й заходи… Це «осінні наспіви та літні сюжети» й «тихий зимовий ліс». І кожний день – то справжнє свято… Попри випробування і дні смутку, душа радіє життю. Добру посмішку викликають у поетеси зелені огірки, що «лазять по тину», кокетуха капуста і «товстопузий гарбуз».

«Поезія Валентини повністю відображає її сутність та характер, – ділиться враженнями матушка Олена Натальчук, регент кліросу Свято-Миколаївського собору. – Її твори – світлі, щирі та оптимістичні, ліричні і патріотичні… Це свого роду струмочок, який витікає з душі поетеси та втілюється у віршах. Мої улюблені – «Дякую» та «Навіщо плакати мені»… Валентина – чудова, прекрасна жінка, гарна мама і ніжна бабуся, яка тішиться успіхами своїх онуків. Вона – моя найкраща півча з глибоким та неповторним тембром голосу».

У главі «Славлю Господа» авторка об’єднала мініатюри, створені у різні роки життя: в них – сяйво щирої дитячої молитви, звернення до Всевишнього: «Хай буде Твоя воля!» і подяка Господу: «Слава Богу за все!». В них – радість й торжество у дні великих церковних свят: «Скоро ніч Різдвяна», «На Водохреще», «Христос Воскрес», «Вознесіння Господнє» та «Покров Пресвятої Богородиці».

У віршах Валентини Козачук – зміна частин дня та пір року, замилування природою і «гранями сущого живого»«Час радіти життю, – промовляє авторка поетичними одкровеннями збірки і лагідно додає. – Моя «дівчинка» – здоровенька, усміхнена – чекає на свого читача».

Прес-служба Бердичівського благочиння

 

Покров Пресвятой Богородицы

Владычица, моя Царица!

Покров  свой расстилая вновь,

Как крылья над птенцами птица – 

Всегда Ты даришь нам Любовь!

Не рассуждая, кто достоин,

Кто не достоин даже взгляда,

О, Матерь Божья, Ты, как воин,

Ведёшь вперёд, моя отрада!

Как звон колоколов звучит – 

Так бьётся сильно сердце Девы,

Стучи Ты в души нам, стучи,

Вонзи в сердца любовь,как стрелы,

Чтоб мы успели повиниться,

Чтоб было легче нам идти,

Всем к Богу Сыну… О,  Царица!

Ты  нас самих от нас спаси!

О, Мати-Дево, Пресвятая!

Мы под Твоим шатром живём.

И в лютых скорбях пребывая,

Мы каждый раз Тебя зовём!

Валентина Козачук

 

Боже Мiй, Боже Мiй, нащо Мене покинув?

Він на хресті вмирав. Згущались хмари,

Всі розійшлись, стражники лише  дрімали,

Піднявши в небо гострі, чорні списи.

Він так страждав, і так хотілось  пити…

Це ж Сам Господь, і Він чекав підмоги.

Пошерхлі i розбиті губи... стогін

Із болем запитав Він через силу:

– Мій Боже,  нащо Ти Мене покинув?

Дивись, Мені пробили руки й ноги,

Злочинців  натовп цей злОби облога…

І Сила висохла Моя, як те лушпиння,

Язик присох мені до піднебіння.

Вони розкрили злі на Мене пащі,

І одяг ділять Мій оці нещасні!

Мій, Батьку, Боже! Тебе благаю:

Прости їм, діють що самі ж  не знають!..

Валентина Козачук

 

Как же сладко!

Как же сладко!

Смотрит ласково Богородица.

У иконы

Луч скользит, улыбается

Полусонный.

Утро раннее, монастырское…

Литургия…

«Да исправится», – монахи поют

Паримия…

Да исправится молитва моя!

– Как дыханье,

Помилуй мя, Боже , помилуй мя

Воздыханье.

Свечи ярко и жарко горят, 

Сердце бьётся,

Души чистые в небе парят

Видно, к солнцу!

В ликах ангелов, в ликах святых

Свет, загадка...

Я – причастница! В объятьях Твоих

Как же сладко!

Валентина Козачук


   
   
   


 

Content Management Powered by CuteNews
Новини
menu 1
menu 2
Православний молодіжний центр
 
Календар в розробці...
Вхід 

     
 
 
2011-2022